|
Объект №1 "РОДИНА - МАТЬЧЕХА" |
| Это был анонс сегодняшней программы, а теперь начинается она сама. Начинается с человека, отсидевшего пять лет лагерей и получившего за это пожизненную именную стипендию. Вернее, отсидел он за антисоветскую деятельность, а стипендию получил - за правозащитную. При смене власти эти понятия становятся синонимами. Антисоветская деятельность заключалась в желании разговаривать на украинском языке. Вы думаете, вы увидите сейчас махрового националиста-бендеровца, не так ли? Дарья Юровская тоже так думала. | Был обычный день, год семьдесят второй, Союз Советский.
Молодой инженер-строитель со скамьи подсудимых увидел, что судья прячет под столом какой-то документ. Судья почувствовал взгляд, поднял голову и покраснел.
Игорь Кравцив: «Кожна людина, от в глибині душі, вона мріє про прості чесні стосунки, вона ненавидить, коли її обманюють, і коли їй треба обманювати - я не думаю, що вона це робить з ентузіазмом».
История человека, который однажды вдруг понял, что украинец – это не просто национальность, а в первую очередь ответственность, для нас сегодняшних состоит из сплошных почему. Почему был правоверным комсомольцем и вдруг обратил внимание на противоречие между декларированными правами каждой нации и реальной политикой «Все мы советский народ». Почему решил что-то изменить. Почему сам. Почему, всю жизнь русскоговорящий, вдруг стал «розмовляти українською». Почему не перестал до сих пор.
Игорь Кравцив: «Я пам”ятаю цей день, коли я вийшов на вулицю і заговорив, мене одразу ж ідентифікували з іноземцем з західної країни. Я жартома сказав, що я з Канади - вот, так воно і пішло».
Вот улыбается, хотя сам говорит, что лагерь навсегда отучил его смеяться.
Игорь Кравцив: «Наші органи в ті часи – це 72 рік (я прошу вибачення за дикцію…) - вони цікавилися у автоматичиному режими усіма, хто у Харкові послуговувався українською мовою… я перейшов на українську мову і автоматично став об”єктом уваги з боку органів… Мій телефон прослуховувався, за мною здійснювалося зовнішнє спостереження, ну і через там деякі необережні висловлювання, необережні контакти - КГБ вирішило собі робити кар”єру на зокрема мені».
Сегодня ему стыдно признаться, что он слишком легкомысленно относился к словам и поступкам. За пять лет лагерей Игорь Кравцив, потерял мать и брата. Остался один, но остался собой.
Игорь Кравцив: «Я вийшов із зони, ну, без всяких іллюзій… мене запитали - що я хочу (в КГБ) - буду жити тут, чи я виїду з країни; кілька моїх друзів мріяли звідси виїхати, я саме виходячи з тих обов”язків, я вважав для себе це неможливим. Я розумів, що цю країну еволюція задушить, що вона перспективи не має, власне для мене це було ясно, питання тільки часу».
Несмотря на безобидность, с теперешней колокольни глядя – подумаешь, говорит он по-украински - Ивану Кравциву устроили жизнь пламенного революционера. Проблемы с работой, одновременно с угрозами посадить за тунеядство; еженедельные визиты человека из органов; ночью из дома не выходить; регулярно отмечаться в милиции. И это было только начало.
Игорь Кравцив: «Народилася дитина… І от КДБ вичікало оций термін, коли закінчиться допомога по народженню, у нас немає ніякої сторонньої допомоги, і вони почали процесс мого звільнення - ви розумієте... Перед цим ставиться мені вимога - переходьте на россійську мову, тоді ми будемо вас і підвищувати по службі, і ви не матимете проблем. …Я пішов в КДБ, покликав там якогось начальника - я не пам”ятаю, хто це був - і сказав йому буквально таке: я слухаю «Голос Америки» і інші радіостанції, ви зараз чините проти мене, значить, абсолютно нелюдські дії, які нічим не спровоковані з мого боку, моя позиція щодо української мови - вона вписується в діюче законодавство, я буду писати в усі мислимі інстанції протест на ваші дії, я переконаний, що «Голос Америки», і радіо «Свобода» зацікавляться цією інформацією! Вони мене питають - ви туди напишете? Я кажу - ні, я туди писати не буду, але я буду писати від міністра до доярки знатної, всім, кого я знайду у газетах, і на якійсь інстанції утєчка буде – це ви знаєте краще за мене! Оце я їм сказав, через ридні… чи буквально через два дні. Буквально як відрізало все, секретарка директора з кривою посмішкою мені каже, що вони вирішили мене не звільняти… І після того, от після цієї події, до мене перестав приходити на роботу кагебист, перестали россказувати, який я неправий, які вони праві, і все. Вони залишили зовнішнє спостереження, але я вже кагебіста від вісімдесят першого року я не бачив».
Сегодня он спокоен, потому что Союза больше нет, а украинский - официальный государственный язык. Он знал, что так будет - и так стало. Он ни в чем не нуждается, если говорить о деньгах; работает, получает пенсию и имеет депозит в банке. Он был на площади Свободы в дни оранжевой революции, но по-прежнему верит только в эволюционный путь развития страны. Он рад, что люди отстояли свой выбор, но уверен, что расслабляться еще рано.
Игорь Кравцив: «Кожний громадянин мусить по-перше свідомо ставитися до інтересів своєї держави, а по-друге - бути морально готовим в якийсь критичні періоди чимось жертвувати для цієї держави».
| Автор: Дарья Юровская. Оператор: Сергей Алексеев |
| Смотрю и думаю: какая же сволочь так испоганила слово "патриотизм"? Почему приличные люди теперь при слове "патриотизм" в лучшем случае гадливо морщатся, а в худшем - испуганно вздрагивают? Зачем той сволочи было нужно накрепко связать слово "патриотизм" с квасным, или если угодно, "шароварным" национализмом самого зоологического пошиба? Как теперь различить двух людей, говорящих на одном языке, если один из них хочет всего лишь говорить на нем, а другой хочет, чтобы все остальные не говорили ни на каком другом? Как теперь людям, которых напугала и рассорила эта сволочь, вернуть гордость за себя, за свой язык, и за свою страну - гордиться всем этим - это ведь теперь стыдно? Нет ответов. Но есть люди, и есть судьбы. |
|
|